Тихо в блискучім промінні
Сонце ховається в гай,
Плинуть вечірнії тіні…
Нічко жадана, сховай!

Люба, не треба вагання…
Бачу ж я в очах твоїх
Море безмежне кохання,
Бурю шалених утіх!

Никнуть під місяцем клени,
Серце так солодко б’є…
Бо найдорожче для мене
Тихе кохання твоє!

Сонце за гаєм згасає,
Ніч за горами встає,
Пісню туман колисає,
Серце взоряє моє.

Люба схилилась, питає:
“Будеш кохати, любить?”
Пісню туман колисає,
Гай нас обняв і мовчить.

Люба крізь сон промовляє:
“Що ті козачі слова!”
Пісню туман колисає…
Зорі, дерева, трава…