Їхав козак за Дунай,
Сказав дівчинi: «Прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!»

Постій, постій, козаче,
Твоя дівчина плаче.
Як ти мене покидаєш, —
Тільки подумай!»

Білих ручок не ламай,
Ясних очок не стирай, -
Мене з війни зі славою
К собі дожидай».

Постій, постій, козаче!
Твоя дівчина плаче:
«Не хочу я нічого.
Тільки тебе одного.

Як ти мене покидаєш,
Тільки подумай!
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!»