Степ і степ, один без краю, 
Аж до моря берегів, 
Без озер, річок, без гаю, 
Тільки з купами стогів, 
Ні гайочку, ні лісочку. -
Всюди спалена земля... 
Не шепоче в холодочку 
Срібнoвода течія. 
А коли, бува, з громами 
З моря хмари налетять, 
Степ охрестять блискавками, 
Над ланами прогримлять, - 
Він прокинеться, проснеться, 
Груди грому підставля; 
Заговорить, засміється 
Враз до неба вся земля. 
Мертвий степ. Його громами 
Тільки й можна розбудить... 
Так нехай же над ланами 
Грім бажаний загримить!..