Незабудько, милий цвіте!
Чому ти зів’яв?
Чи для того що мій ангел
Мене понехав?...
Не смутися! Що я плачу,
Мене томить жаль,
Но Бог свідок що у мене
Душа аж криштал!
Я, віддав був я серце.
В перших днях весни,
О на, Боже!
Віроломна, забула ті дни.
Як тоді мні присягала
На Бога на світ,
Та на синій незабудьки
Люби мене цвіт.
Весна, наша проминула,
Присяга давна.
Та зів’яла незабудька.
Дорога моя.