Ой поля ви, поля!
Мати, рідна земля!
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс!

Він розносив кругом,
І Дніпром, і Дністром,
В Чорне море котив,
Босфор кров’ю поїв.

Од Карпат, за Кубань,
Поза Сейм, за Есмань,
По траві, по степах,
У горах, у ярах.

І на листі в лісах
Блищить, наче роса,
Наша руська сльоза,
Наша тямка лиха.

І блищить, і горить,
Жалем серце гнітить;
Та сльоза гаряче
Душу чулу пече.

Сивий діду Дніпро!
Свої води давно
Ти всі морю віддав,
Собі сліз ти набрав.

І у Дністер, і в Прут
З гір не води течуть;
Не повінь то була,
Що поля залила;

Не водою заливсь
Дніпровою наш низ, –
То з народних із сліз
Береги розійшлись…

Діти руські, ідіть,
Сльози нені утріть!
Нехай промінь весни
Зсушить сльози старі.