У долині село лежить,
Над селом туман дрижить,
А на горбі край села
Стоїть кузня немала,

А в тій кузні коваль клепле,
А в коваля серце тепле,
А він клепле та й співа,
Всіх до кузні іззива:

“Ходіть, люди, з хат, із поля!
Тут кується краща доля.
Ходіть, люди, порану,
Вибивайтесь з туману!”

Та тумани хитаються,
I над селом згущаються,
Залягають по полях,
Щоб затьмити людям шлях.

Щоб закрити їм стежини
Ті, що вгору йдуть з долини
В тую кузню, де кують
Ясну зброю замість пут.