Забудь мене, дивись байдуже,
Як я поволі з туги в’яну,
І не питай мене, чи дуже
Ятряться в серці давні рани.

Хіба ти винна, що недоля
Між нас поклала яр розлуки?
Кого розлучить люта доля,
У того в серці люті муки.

Забудь, не плач, що ти не в силі
Отерти сліз з очей каліки,
Вони самі присхнуть в могилі...
Забудь мене, забудь на віки!