Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.

Текла, текла та й висохла,
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.

Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.

Тільки вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тільки роси ранесенько
Сльозами дрібними

Їх умиють.Сонце зійде,
Осушить, пригріє.
А онуки?.. Їм байдуже,
Панам жито сіють.