Люба ластівочко, милий пташку мій,
Ти мене не кидай, не лети в вирій!
Піднесись до хмари, поверни долом
Понад нашим краєм, над нашим селом!
До мого віконця, спустись, прилини,
І радісну пісню мені задзвони,
І голоском своїм тугу мні розвій —
Зажди, щебетушко, не лети в вирій!
А ластівка каже: „Не вдержиш мене!
Мене тая туга з віконця жене.
А люде лихії гонять зпонад стріх,
І в хмарах ще чути їх пакісний сміх.
Ні волі, ні миру, ні сонця — твій край!
Не гай мене, друже, — я лечу у рай!“