Заграло, запінилось синеє море
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
  Одна за одною біжать.
Як темная нічка, насупились хмари. —
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
  За громом громи гуркотять.
І грає, і піниться синєє море…
Хтось човен на море пустив;
Бурхнув він по хвилі, ниряє по волі,
  Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця…
Ох, жаль мені човна! ох, жаль мого серця! —
  Чого він під бурю поплив?
Ущухнуло море і хвилі вляглися, —
  Пустують по піні мавки;
і знов забіліли, і знов простяглися
  По морю кругом байдаки.
Деж човен подівся? де плине мій милий?
Мабуть, він не плине, бо он-де по хвилі
  Біліють із його тріски.
Як човнові море — для мене світ білий
  Із малку здавався страшним.
Та як заховаться? Не можнаж вік цілий
  Пробути з собою одним!
Прощай, мій спокою! — пускаюсь у море,
І, може, недоля і лютеє горе
Пограються з човном моїм!…