Сонечко ясне встає,
Теплим промінням своїм
Гладить квітки та пестить,
Сльози обсушує їм.

Сльози бринять у квіток
Чисті, як перли ясні:
Сон їм негарний приснивсь,
Плакали квіти у сні.

Може їм снилися ми,
Наше життя без надій,
Кров і кайдани й брехня,
Голод і холод тяжкий...

Хто ж би того не злякавсь?
Після тих снищів страшних,
Досі вони ще тремтять,
Досі ще сльози у них...