Вночі на могилі високій стою
І дивлюсь навкруги:
Степи тільки мріють широкі
Та з далека мріють темні луги.

І край того степу зникає
В туманових хвилях ясних,
А місяць сріблом обливає
Їх з неба в проміннях своїх.

І серце полинуть бажає
Туди, аж до краю степів,
Туди, де ще воля гуляє,
Де галас людський не гучнів.

Там тільки кістки ті козачі
Та кров’ю полита земля,
Здається мені, що неначе
Зміцніла б там сила моя.

Там волю діди боронили
І там поховали її,
Я вірю: святі їх могили
Розбуркали б сили мої.

І мовчки стою на могилі,
Стою і дивлюсь навкруги:
Біліють степи, як біліли,
Чорніють далекі луги...