Вже загорілися зорі вечірнії,
  Вітер тихесенько віє,
Поле росою вечірньою скроплене,
  Сном оповите, [синіє]1...

Тільки вершена Кармеля далекого
  В сяйві рожевій зникає;
Тиша настала, і всюди замовкнуло.
  Милого серце чекає...

Де ж ти, коханий мій? Де ти, хороший мій,
  Тихий шатер свій ховаєш?
Де ти пасеш своє стадо? Опівдня
  Де ти, скажи, оддихаєш?

Чуєш ти голос мій? Бачиш ти, любий мій,
  Чорні пекучі ці очі?
Довго шукала [тебе я]2, коханого,
  В сутіні літньої ночі!..

Довго шукала; і ось він, коханий мій!
  Вид його щастям палає,
Під головою в мене його правиця,
  Ліва мене обіймає...

Стелею кедри над нами сплітаються,
  Поле все вкрите квітками;
Стелються рожі чудові Саронськії
  Пишним килимом під нами!

Пісня чудова, що вік незабутняя
  Ллється з високого трона...
Проміні ранку ще грають на радісним
  Світлім чолі Соломона.

Хлопець державний до ліри схиляється,
  Струн доторкнувся руками...
Пісня любові могутня і милая
  Котиться, ллється струмками...