by Mikola Kindratovich Vorony (1871 - 1938)
Сонце заходить, цілуючи гай
Language: Ukrainian (Українська)
Сонце заходить, цілуючи гай, Квіти кивають йому на добраніч, Шепчуть, листочки зриваючи на ніч: — Не покидай, не покидай… В рідному краї нам долі нема: Бурі нас нищать, пригноблює тьма, Студять морози… Цвіт наш, красу нашу — гублять усе! З півночі вітер з собою несе Люті погрози. Мало зазанали ми світла й тепла: Холод, тумани та сіра імла — От наша доля! Пасербам в рідній своїй стороні, Нам хіба тільки ввижаются в сні Щастя та воля! . . . . . . . . . . . . . . Сонце заходить, цілуючи гай, Квіти кивають йому на добраніч, Шепчуть, листочки звиваючи на ніч: — Не покидай… не покидай…
About the headline (FAQ)
Show a transliteration: DIN | GOST
Note on TransliterationsText Authorship:
- by Mikola Kindratovich Vorony (1871 - 1938), no title, written 1904, appears in Весняні елегії (Vesyaniy elegiy), no. 3 [author's text checked 1 time against a primary source]
Musical settings (art songs, Lieder, mélodies, (etc.), choral pieces, and other vocal works set to this text), listed by composer (not necessarily exhaustive):
- by Mykola Vitaliyovych Lysenko (1842 - 1912), "Сонце заходе" [ voice and piano ] [sung text checked 1 time]
Researcher for this text: Emily Ezust [Administrator]
This text was added to the website: 2022-02-28
Line count: 21
Word count: 109