Стугонить Дніпро по скелях, 
Б'ється об пороги; все питає:
“Де ж ви, діти, де мої небоги?”
Стугонить Дніпро з порогів,
Лине до Хортиці, каже:
“Байдо! Де ж твій город,
Стяг і гаківниці?
Де та Січа, що, як море,
Силою кипіла, тая воля,
Що в роздоллі пеклом клекотіла?”
Розвалилися редути і рови
Густою од низів і до вершини
Вкрилися травою.
В гранях Січі спить нерушно
Кам’яна планина;
Землю, славою покриту,
Топче товарина.
На козачим вжитку
Німці хат набудували,
Ґрунт пошарпали,
Побили, ралом заорали.
Воля, ретязем повита,
В плавнях спочиває;
Слава, кров’ю перелита,
По світу блукає.
А Дніпро біжить до моря,
Все пита Хортиці: “Де ж
Та Січа, де ж той Байда,
Стяг і гаківниця?”