Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото [церков]1 Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
[Москалики що заздріли,
То все очухрали.]2
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають.
Що й за труди не находять! 
Отак-то, Богдане!
[Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!]2
За те ж тобі [така]2 й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
[Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.]2

Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все-то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам... Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
[І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..]2