Раз на тім світі зібралась
Чимала громада; 
Товпляться усі до раю. 
Одхилилась брама, 
Виглянув Петро і в чергу 
Всім звелів ставати. 
(Звичай мав він всіх по черзі
    До раю впускати). 
[Стали.]1 От підходить перший, 
Він його й питає: 
-- Жінку мав?“
    -- „Не мав пан-отче..” 
— „Цей лиха не знає --
Одведіть його у пекло!
    Голову мороче! 
Жив на тім світі без лиха, 
Та [і в]2 рай ще хоче?!” 
Одвели. Підходить другий. 
-- „Жінку мав на світі?..” 
-- „Мав, пан-отче.“
    -- „Мав? Не брешеш?” 
– „Ні.”
    -- „Цього впустіте." 
Третій слухає й радіє, 
Дума: буду в раю. 
Тільки другий заховався, 
Він уже й гукає: 
— „А я був, святий пан-отче, 
Жонатий аж тричі!”
-- „Бо дурний був, скажу тобі 
Не за очі, в вічі; 
Вже тепер тобі [і в]3 пеклі 
Буде, як у раю! 
Окрім того, я до себе 
Дурнiв не пускаю...”