Ніжну-ніжну, як подих билини,
Я хотів би вам пісню сплести.
Із проміння зорі, із ниток павутини,
яких людським очам не знайти.
Я хотів би вас тихо приспати
На руці, на листочку трави,
І вві сні вам не сни, а метеликів дати,
Щоб спочили потомлені ви.
Я загоїти хочу вам рани
Не навіки чи роки — на мить...
Бо розмиють їх знов океани,
Бо ще буря і досі шумить.