Колись був славний цар Горох,
В історії незнаний.
Без слави добре спав за трьох,
Немов простий підданий.
Замість корони тільки й мав
Ту шапочку що надівав, як спав.
Ах-ах-ах-ах-ох-ох-ох-ох!
Який був добрий цар Горох! 
Ох ох!

В хатинці жив він, добре їв
Разів із пьять на днину,
Щодня державу обьїздив,
Для того й мав шкапину.
Не мав озброєних вояк,
Але держав він двох собак, он як.
Ах-ах...

Охоту мав він до пиття,
І пив зовсім не воду,
Зате ж усе своє життя
За благо пив народу.
З вина він брав собі дохід
Від бочки глек, та й пив, як слід, в обід.
Ах-ах...

Ніхто не вмів би так, як він,
Подобатись дівчатам.
Мабуть, його не без причин
Піддані звали татом.
На рік разів чотири-пьять
За городом учив він рать, стрілять.
Ах-ах...

Він не бажав нових країн
І був сусіда тихий,
З законів тільки й мав один,
Що кожний жив для втіхи.
Народ при йому сліз не знав
І вперше, як його ховав, ридав.
Ах-ах...

Портрет його, як знаєм ми,
Ще приховавсь до нині,
Тепер він вивіска корчми
Найкращої в країні.
Народ туди вчащає пить,
І тільки той портрет уздрить, кричить:
Ах...