Поклін тобі, моя зів’яла квітко,
Моя чудова, невідступна мріє,
Останній сей поклін!
Хоч у життю стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє,
Хоч як болючий він.
Тим, що мене ти к собі непустила,
В моїх грудях з глушила і в гасила
Любовний дикий жар,
За те в душі, сумній і одинокій,
На вік вписала ясний і високий
Жіночий ідеал.
І нині, хоч нас ділять доли й гори,
Тебе шука душа,
І до твоєї груді припадає,
У стіп твоїх весь свій тягар скидає,
І голос твій весь плач її в тиша.
Весь день мов щось святе в душі лелію,
Хоч не любов, не віру, не надію,
А чистий, ясний образ твій.